Це був перший похід 2021 року. До нього ми готувались заздалегідь, з лютого місяця. І тримали кулачки, аби все заплановане здійснилося, адже COVID така непередбачувана штука.

З рештою, це були 3 неймовірні дні. Найнезвичніший Великдень, мабуть. У нашому розпорядженні була Миколаївська область. Точніше, її простори та красоти.

Восени минулого року вже була експедиційна розвідка місцевості, про яку ми розповідали (див.Статтю «Николаевские исследования»).

Та навесні все грає новими барвами, мелодією, настроєм. Цього разу зібралась велика група охочих – 25 осіб, серед яких здебільшого новачки. Не дивлячись на це, колектив був згуртований, відчувалась підтримка один одного, постійна взаємодопомога, взаємоповага.

Розпочався маршрут із с.Трикрати, Вознесенський район. Цікаві історичні місця, дивовижна зелень, буйні цвітінні дерев, солов’їні співи під супровід скрекотіння жаб та теплі сонячні проміння із легким вітерцем. Щоб не було все так солодко і просто, чекала нас перша переправа, яку подолали всі мужньо і без пригод. Наші хлопці не розгубились, знайшли колоду, укріпили переправу, аби дівчатам було легше перейти і не змочити ноги.

Рушили далі по тоненькій стежинці серед килиму зеленої соковитої трави. До потрібного місця призначення маршрут проходить повз забутий гранітний кар’єр. Величезні каміння, пороги, виступи. Дивовижний вид. І хоча вже деякі члени групи були стомлені, вони все одно мужньо тримались, взяли всю волю в кулак, адже в них була ціль і мета, напрямок і бажання.

Місце першої ночівлі. Білі скелі. Розгортається табір. Чути ламання сухих гілочок, «скрекіт» пилки, розводиться вогонь. Початок приготування смачної вечері, до речі, нетипової для походу – зеленого борщу.

Білі скелі – це колишній крейдовий кар’єр. Він виглядає космічно, ніби шматок Луни перенесли на Землю. Вода та вітер зробили дивовижний рельєф цих скель, що дуже манить відвідувачів у ці місця. Поряд зі скелями розташувалось кришталеве озеро, що обмежується камінням та скалою, і в якому розміреним життям мешкають два лебеді.

Другий день почався волого. Легкі краплі дощу окропили землю, немов освятили її у цей священний Великодній день. Із сіл долунав церковний дзвін.   На сніданок була справжня паска.

Далі за маршрутним планом відвідали Арбузинський каньйон. Насолодились видами, кам’яними валунами та лабіринтами, зайшли на «Пуп Землі» і направились до с.Актово, де нас чекав смачний варенечний обід, який допоміг перечекати зливу і з ясним небом йти до каньйону.

Актовський каньйон. Здається, сама назва звучить велично і масштабно. Він неперевершений у всьому. Природа має свої секрети як робити такі красиві місця. Це поєднання могутніх, кремезних  кам’яних скель разом із ніжним цвітінням дерев і м’яким килимом трави. А соковиті барви зелені в поєднанні з чаруючим небом відносять твої думки якомога далі під тихий плескіт річки Мертвовод.

Так як Актовський каньйон дуже гостинний, на травневі свята було багато туристів, тому наша група переправлялась на інший берег, де знаходились лише ми. Саме ця важка переправа продемонструвала всю згуртованість і цілісність команди.

Скінчився день смачним пловом, іграми біля вогнища, смаколиками, сміхом, зірковим небом.

Ось і підкрався останній третій день. Відчуття трохи сумні, бо не хочеться закінчувати вікенд.

Погода знову тішить. Пройшли весь Актовський, зробили чудові фотокартки на згадку. Відсканували оком краєвид.

Кінцевий пункт – Петропавлівський каньйон. Також приємне, затишне, чудове місце, де є всі умови для вдалого кемпінгу.

Ось і с.Петропавлівка, ось і транспорт, Вознесенськ, вокзал, поїзд.

За плечима згадки, емоції, враження.

Дякуємо, хто був разом з нами! Щасливі подорожувати з Вами знов! З повагою , КАСТ.

01.05.2021 — 03.05.2021

Керівник походу: Порубай С.В.

Зав.керівника: Лисенко О.Г.

Автор статті: Лисенко М.Г.